1. Вступ
2. Динаміка поширення залежності від психоактивних речовин у цілому і найважливіших її складових
3. Динаміка диспансерного наркологічного обліку і її залежність від поточної захворюваності на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин
4. Поточна динамка поширення неопійних нарко-токсикоманій та полінаркоманії і її можливий розвиток у майбутньому
5. Рейтинги адміністративно-територіальних одиниць України за показниками захворюваності і поширеності психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин
6. Динаміка внеску, який роблять хворі на нарко-токсикоманії в поширеність ВІЛ-інфекції та очікувана ефективність програм замісної терапії
7. Висновки
8. Перелік посилань

1. Вступ (декілька слів на захист офіційної статистики Міністерства охорони здоров’я України)

З того часу, коли Марк Твен вимовив свою відому фразу про брехню, нахабну брехню й статистику, пройшло багато десятиліть, протягом яких тільки ледачий «не кидав каміння» у город цієї поважної науки та її галузевих «дочок». Не уникла цієї сумної долі й офіційна статистика Міністерства охорони здоров’я України, зокрема, та її частина, яка присвячена людям, залежним від психоактивних речовин. Докори в узагальненому виді звучать так: «Офіційна статистика МОЗ України не відбиває реальної поширеності алкоголізму та наркоманій, оскільки це лише «надводна частина айсберга».

Перш ніж приєднуватись до хору критиків, звернемо увагу на деталі, оскільки «диявол», як відомо, корениться саме в них.

1. Що вважати алкоголізмом? Між строгим тверезництвом і безумовно патологічною алкоголізацією лежить широкий спектр стилів вживання спиртного. «Пороги безпечного вживання алкоголю», що зустрічаються в спеціальній літературі є, з наукової точки зору, прикладом класичного конвенціоналізму, тобто домовленості вчених щодо положення, строге й об’єктивне обґрунтування якого зараз неможливе. Ці труднощі знайшли своє відбиття у діючій Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), де поняття «алкоголізм» замінено групою «психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю», а діагностичні вказівки носять, переважно, якісний характер.
2. Що вважати наркоманією? Описані вище труднощі строгого визначення поняття «алкоголізм» повною мірою відносяться й до поняття «наркоманія». Але у цьому випадку справа додатково ускладнюється кримінальним статусом об’єкта зловживання. У виступах політиків, у репортажах кореспондентів і навіть у розмовах окремих фахівців-наркологів термін «наркоман» використовується як синонім терміну «споживач наркотиків» і навпаки (аналогічно із «злочинець» — «здійснювач злочинів»). Однак вважати будь-якого споживача наркотиків наркоманом (тобто хворим) так само безглуздо, як вважати алкоголіком будь-яку людину, знайому зі смаком спиртного.
3. Що вважати реальною поширеністю хвороби? В умовах певної нечіткості діагностичних критеріїв (про це вже йшлося вище) і специфічного ставлення багатьох хворих цієї категорії до своєї хвороби (невизнання себе хворим — анозогнозія), факт звернення по медичну допомогу, як показник наявності захворювання, постає не гіршим за інші. Єдиною реальністю для установ охорони здоров’я є люди, що опинилися на лікарському прийомі. Число цих людей за рік складе захворюваність, а їхнє накопичення за багато років (за винятком тих, хто одужав або помер) — поширеність тієї або іншої хвороби. Тільки ця реальність безпосередньо впливає на поточну діяльність медичних установ і тільки вона є надійною підставою для науково обґрунтованого формування планів роботи медичної галузі на перспективу.

Безумовно, хоча б приблизна інформація про тих, хто «залишився за бортом» медичного (профілактичного та диспансерного) обліку важлива для планування державної політики щодо психоактивних речовин. Однак, для повсякденної роботи наркологічної служби вона має, переважно, академічний інтерес (хіба кожний, хто вже звернувся по допомогу, одержав її на належному рівні?). Якщо пропаганда медичних знань, привабливість і доступність медичної наркологічної допомоги будуть зростати, то все більше число людей з «підводної частини айсберга» почнуть перекочовувати в його «надводну частину». Однак вже зараз, ця «верхівка айсберга» є важливим індикатором стану проблеми у цілому: підтане «підводна частина» — «надводна» опуститися, намерзне «льоду під водою» — «вершина» здійметься. Як бачимо, докори на адресу медичної статистики є наслідком невирішеності низки методологічних проблем, термінологічної плутанини, а також нерозуміння цілей, заради яких медична статистика існує.

Автори цього аналітичного огляду вважають офіційну медичну статистику хоча і не досконалим, але найкращім із існуючих інструментів дослідження епідеміології залежності від психоактивних речовин в нашій країні, якого, доречи, просто немає в переважній більшості інших держав світу, що змушує їх користуватися результатами вибіркових епідеміологічних досліджень та соціологічних опитувань. Традиційні терміни «алкоголізм» та «наркоманії» («нарко-токсикоманії») використовуються в цьому тексті як синоніми психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю та наркотиків (разом з іншими психоактивними речовинами) відповідно.

2. Динаміка поширення залежності від психоактивних речовин у цілому і найважливіших її складових

Протягом останніх тридцяти п’яти років в Україні мала місце двофазна динаміка абсолютної поширеності психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин, максимум якої спостерігався у 1985 р. [1, 2], коли загальна кількість хворих склала майже 900 тис. осіб (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка в Україні абсолютної загальної поширеності залежності від психоактивних речовин і її найважливіших складових протягом 1970–2005 рр. Тут і далі в дужках подано шифри психічних та поведінкових розладів за МКХ-10

Двофазний характер цієї динаміки визначався, перш за все, відповідною динамікою поширеності алкоголізму, яка досягла свого максимуму саме у 1985 р., а потім почала невпинно зменшуватись (можливі причини цього зменшення докладно обговорювались у другому випуску аналітичного огляду (2005 р.) [3]). Навіть зростання поширеності відносно нових видів залежності — нарко-токсикоманій — не змогло, в абсолютних величинах, компенсувати цього зменшення поширеності алкоголізму.

Однак, у відносних величинах (через істотне скорочення всього населення країни) поширеність залежності від психоактивних речовин починаючи з 1992 р. відновила повільне зростання (за рахунок збільшення саме поширеності нарко-токсикоманій), яке зупинилось лише протягом останніх трьох–чотирьох років (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка в Україні відносної (на 100 тис. населення) загальної поширеності залежності від психоактивних речовин і її найважливіших складових протягом 1970–2005 рр.

Ця стабілізація є показником досягнення динамічної рівноваги поміж кількістю осіб, що рекрутуються у залежність від психоактивних речовин, і кількістю осіб, що звільняються або гинуть від неї. Таке становище склалось після двох послідовних епідемічних «хвиль», що «прокотилися» через Україну протягом останніх тридцяти п’яти років: спочатку алкоголізму, потім — наркоманій (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка захворюваності на алкоголізм та нарко-токсикоманії в Україні протягом 1970–2005 рр. (масштаб шкали захворюваності на нарко-токсикоманії в десять разів більше ніж масштаб шкали захворюваності на алкоголізм)

При порівняльному аналізі цих епідемічних «хвиль» звертають на себе увагу дві обставини.

По-перше: хронологічні характеристики зазначених епідемічних «хвиль» є подібними. Так, тривалість періоду розвитку епідемії алкоголізму, протягом якого відбулось зростання захворюваності від напівмаксимального рівня (~ 60 тис. свіжих випадків на рік) до максимуму (~ 120 тис. свіжих випадків на рік) і подальше її зменшення знову до напівмаксимального рівня (період «N_1/2 max — N_1/2 max»), склала 18 років (з 1973 р. по 1991 р.). Щодо епідемії нарко-токсикоманій, то у них період «N_1/2 max — N_1/2 max» склав 13 років (з 1992 р. по 2005 р.). Можливо, що трохи менша тривалість періоду «N_1/2 max — N_1/2 max» у епідемії нарко-токсикоманій пов’язана із тим, що масштаби цієї епідемії були приблизно в десять разів меншими ніж у попередньої епідемії алкоголізму. Іншим можливим поясненням цього феномену може бути і те, що епідемія нарко-токсикоманій розвивалась на тлі гострої соціально-економічної кризи, в той час як епідемія алкоголізму розвивалась в умовах соціально-економічної стабільності і, навіть, застою останніх років радянського суспільства.

По-друге: після того як минає максимум епідемії, захворюваність зменшується не до вихідного, а лише до напівмаксимального рівня (~ 60 тис. свіжих випадків на рік для епідемії алкоголізму і ~ 6 тис. свіжих випадків на рік для епідемії нарко-токсикоманій), який зберігається потім без істотних коливань протягом тривалого часу.

Слід підкреслити, що обидві «хвилі» задовільно описуються відомим у популяційній екології рівнянням Ферхюльста [4–6], про що докладніше було сказано у другому випуску аналітичного огляду за 2005 р. (тут подано лише оновлену версію відповідних графіків з урахуванням даних 2005 р.). «Хвиля» поширення алкоголізму, як вже було сказано вище, набула свого максимуму ще в 1985 р. (рис. 3), а «хвиля» поширення наркоманій — у 2003 р. (рис. 4).

Рис. 4. Залежність щорічного приросту кількості хворих на алкоголізм від поточної поширеності алкоголізму в Україні протягом 1971–2005 рр. (А) та щорічного приросту кількості хворих на нарко-токсикоманії від поточної поширеності нарко-токсикоманій в Україні протягом 1976–2005 рр. (Б). В рамці рівняння, що апроксимують результати спостережень і показники достовірності цієї апроксимації «R²»

Умовні позначення:
зареєстрована динаміка поширення;
крива, що апроксимує зареєстровану динаміку.

Примітка:
* — апроксимовано дані за 1971–1985 рр.

Подання динаміки відносного (на 100 тисяч населення) поширення залежності від психоактивних речовин (алкоголізм і нарко-токсикоманії разом) в системі координат «поширеність — щорічний приріст» (рис. 5) наочно підтверджує висновок про стабілізацію зазначеного епідеміологічного процесу — він, як спіраль, стягується до певної точки з нульовими темпами росту (в теорії динамічних систем така точка стабілізації (ТС), до якої прямує система у процесі свого розвитку, називається точкою атракції).

Рис. 5. Залежність відносного щорічного приросту кількості хворих залежних від психоактивних речовин (алкоголізм та нарко-токсикоманії разом) від поточної поширеності залежності від психоактивних речовин в Україні протягом 1971–2005 рр. В рамці рівняння, що апроксимує результати спостережень і показник достовірності цієї апроксимації «R²»

Умовні позначення:
зареєстрована динаміка поширення;
крива, що апроксимує зареєстровану динаміку.

Примітка:
* — апроксимовано дані за 1971–1985 рр.

Помітно, що рівень поширення залежності від психоактивних речовин, який відповідає сучасній точці стабілізації (на рис. 5 — ТС-1), менше рівня, який можна було б прогнозувати, виходячи із апроксимації багаторічної динаміки епідпроцесу в радянські часи рівнянням Ферхюльста (на рис. 5 — ТС-0). Ця різниця (на рис. 5 — ΔС) заслуговує на те, щоб бути розглянутою більш детально.

Якщо подати зазначений епідеміологічний процес у системі координат «поширеність алкоголізму — поширеність нарко-токсикоманій» (в теорії динамічних систем така система координат має назву «фазового простору» або «простору станів»), стає зрозумілим, що критично важливим в наркологічній історії країни дійсно був саме 1985 р. (рис. 6-А). В цьому році, коли почалась відома антиалкогольна компанія останніх років Радянського Союзу, «лідерство» у процесі поширення залежності від психоактивних речовин перейшло від алкоголізму до нарко-токсикоманій.

Рис. 6. Залежність поширеності нарко-токсикоманій від поширеності алкоголізму в Україні протягом 1979–2005 рр. (А) і залежність чисельності популяції мутанта від чисельності популяції резидента (Б) в умовах конкуренції цих видів тварин за ресурси спільної екологічної ніші (математична модель [7])

З точки зору теорії динамічних систем це є класичний фазовий перехід. В математичних моделях розвитку популяцій (які є окремим прикладом динамічних систем) подібна ситуація зустрічається тоді, коли вид тварин, що давно мешкає на певній території (вид-резидент) починає конкурувати за ресурси екологічної ніші із новим видом (видом-мутантом). При цьому, якщо вид-мутант виявляється більш пристосованим до умов існування, він з часом повністю витісняє вид-резидент із екологічної ніші (рис. 6-Б).

Аналогія очевидна: еквівалентом виду-резиденту є хворі на алкоголізм (алкоголь — традиційний для нашої країни об’єкт зловживання), а еквівалентом виду-мутанту є хворі на нарко-токсикоманії (наркотики та інші психоактивні речовини — відносно нові для нашої країни об’єкти зловживання).

Однак, алкоголь і наркотики знаходяться не в рівних умовах. Алкоголь продається майже без обмежень (оскільки є легальною психоактивною речовиною), а наркотики — ні (потенційному споживачу одержати їх складніше ніж алкоголь). Тому в реальності, при збереженні поточних умов, наркотики ніколи не витіснять повністю алкоголь з ринку психоактивних речовин.

Однак, якщо умови обігу наркотиків наблизити до умов обігу алкоголю — ситуація радикально зміниться. Внаслідок значно вищого аддиктивного потенціалу (спроможності викликати залежність) більшості наркотиків у порівнянні з алкоголем, вони переможуть у цій конкурентній боротьбі за споживача, що матиме драматичні наслідки для суспільства. Ось чому будь яка, навіть часткова, легалізація наркотиків (наприклад, у вигляді метадонових програм замісної «терапії») є вкрай небезпечною.

3. Динаміка диспансерного наркологічного обліку і її залежність від поточної захворюваності на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин

Як було показано, протягом останніх десятиліть спостерігались істотні коливання зареєстрованої захворюваності на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин (рис. 3). Водночас коливання поширеності зазначених розладів були набагато меншими (рис. 2). На перший погляд ця різниця в динаміці зазначених показників є цілком природним явищем, оскільки поширеність є накопиченою протягом років захворюваністю (за винятком тих, хто внаслідок різних причин був знятий з обліку). При цьому саме накопичення (додавання нових щорічних даних про захворюваність до одержаних раніше) призводить до нівелювання, «згладжування» наявних коливань у сумарній кривій поширеності.

Однак, слід враховувати те, що існуюча технологія диспансерного обліку передбачає майже безпосередню реєстрацію захворюваності, в той час як рівень поширеності істотно залежить від тривалості перебування кожного хворого на обліку, причому термін цього перебування, як і критерії зняття з обліку, визначені недостатньо чітко.

З огляду на це, першочергову увагу слід приділити саме процесу зняття хворих з диспансерного обліку, як можливому джерелу артефактів поширеності. Динаміку щорічної кількості хворих на алкоголізм та нарко-токсикоманії, розрахованої за формулою: «поширеність минулого року» + «захворюваність поточного року» — «поширеність поточного року», і відповідної захворюваності подано на рис. 7-А і 7-Б.

Рис. 7. Динаміка кількості хворих на алкоголізм (А) і нарко-токсикоманії (Б), взятих на диспансерний наркологічний облік (захворюваність) і знятих з нього протягом 1986 (1989) — 2005 рр. в Україні

Примітка:
* — коефіцієнт кореляції пораховано із зсувом динамік одна відносно одної на один рік.

Як бачимо, серед хворих на алкоголізм (рис. 7-А) кількість осіб, яких щорічно знімали з диспансерного обліку, протягом всього періоду спостереження перевищувала кількість осіб, яких на цей облік брали. При цьому коефіцієнт кореляції поміж цими процесами був дуже високим (r = 0,885), що вказує на їхню значну взаємозалежність.

Подібна, хоча і менш значна взаємозалежність існує поміж відповідними динаміками щодо кількості хворих на нарко-токсикоманії (r = 0,639), однак в даному випадку кількість осіб, взятих на облік, за винятком двох останніх років, постійно перевищувала кількість осіб, знятих з обліку (рис. 7-Б). Звертає на себе увагу те, що характерний екстремум динаміки захворюваності на нарко-токсикоманії (1995–1996 рр.) із відставанням в один рік повторюється динамікою кількості таких хворих, знятих з диспансерного обліку (коефіцієнт кореляції, оцінений із урахуванням цієї обставини, дорівнює r = 0,797, що достовірно вище вихідного).

Такий «зсув» можна було б віднести на рахунок природних причин тільки в тому випадку, якщо середній термін перебування хворого на диспансерному обліку дорівнював саме одному року. Однак безпосередня перевірка цієї гіпотези неможлива, оскільки офіційна статистика МОЗ України не містить у собі таких даних.

Разом із тим, певне уявлення про середній термін перебування хворих на диспансерному обліку можна одержати розрахунковим шляхом, використовуючи наявну інформацію. Для виконання необхідних розрахунків нами було введено параметр «період напіврозпаду когорт диспансерної групи», який є повним еквівалентом періоду напіврозпаду радіоактивних елементів у ядерній фізиці. Необхідною передумовою коректності цієї аналогії є незалежність вірогідності вибуття хворого із диспансерної групи від терміну перебування в неї (протягом відповідних попередніх досліджень нами було встановлено, що ця передумова виконується).

Таким чином, введений нами параметр є за своєю суттю періодом часу, за який чисельність певної підгрупи хворих (когорти), що потрапила на диспансерний наркологічний облік в певному році, зменшиться наполовину.

Схематичне зображення динаміки формування диспансерної групи як процесу нашарування одна на одну окремих когорт хворих, чисельність кожної з яких зменшується із періодом напіврозпаду T_1/2, подано на рис. 8 (для ілюстративності на цьому графіку величина T_1/2 прийнята постійною, незалежною від часу).

Рис. 8. Схематичне зображення динаміки формування диспансерної групи, як процесу нашарування одна на одну окремих когорт хворих, чисельність кожної з яких зменшується із періодом напіврозпаду T_1/2

Період напіврозпаду когорт диспансерної групи T_1/2 визначається рівнянням [8]:

T_1/2 = ln2 / λ = 0,693 / λ,   (1)

де ln 2 — натуральний логарифм двійки;
λ — постійна розпаду, яка в даному випадку розраховується за формулою:

,    (2)

де П_n — поширеність розладів, що вивчаються у поточному році;
П_n–1 — поширеність розладів, що вивчаються у попередньому році;
З_n — захворюваність на розлади, що вивчаються у поточному році.

Таким чином, постійна розпаду є відношенням кількості осіб, які були зняті з диспансерного обліку протягом року [чисельник рівняння (2)] до кількості осіб, які б знаходились на диспансерному обліку в разі відсутності такого зняття [знаменник рівняння (2)]. Результати розрахунків щорічних значень «періоду напіврозпаду когорт диспансерної групи», виконаних на основі реальних епідеміологічних даних щодо хворих на алкоголізм та нарко-токсикоманії, подано на рис. 9-А і 9-Б відповідно.

Рис. 9. Динаміка захворюваності і періоду напіврозпаду когорт диспансерних груп (T_1/2) для алкоголізму (А) та нарко-токсикоманії (Б) протягом 1971 (1989) — 2005 рр. в Україні

З даних, поданих на рис. 9-А, випливає, що зменшення зареєстрованої захворюваності на алкоголізм супроводжувалось збільшенням періоду напіврозпаду когорт відповідної групи диспансерного спостереження і навпаки. Якщо у 1986–1989 рр. тривалість T_1/2 складала 5,1–7,0 років, то у 1991–2004 рр. вона зросла майже вдвічі, до 9,2–11,1 років, і лише в 2005 р. впала до 7 років. Таким чином, поміж захворюваністю на алкоголізм і відповідним T_1/2 існують міцні зворотні кореляційні відносини (r = –0,672 — –0,763). Подібна ситуація спостерігається і з нарко-токсикоманіями: майже п’ятикратне зростання захворюваності 1989–1996 рр. супроводжувалось зменшенням тривалості T_1/2 в 2,47 рази. В подальшому спостерігались також протилежні за напрямками коливання захворюваності та T_1/2, хоча і меншої амплітуди (рис. 9-Б). Таким чином, поміж захворюваністю на нарко-токсикоманії і відповідним T_1/2 існують достовірні зворотні кореляційні відносини (r = –0,567).

Зазначені зворотні кореляційні відносини поміж захворюваністю на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин і періодом напіврозпаду когорт відповідних диспансерних груп навряд чи можна пояснити гіпотетичними синхронними коливаннями ефективності лікування, які б могли призвести до цього. Отже, найбільш вірогідним поясненням є те, що наркологічна служба стихійно компенсує реальні коливання захворюваності штучним збільшенням або зменшенням періоду утримання зареєстрованих хворих на обліку, заради підтримання відносно стабільної чисельності диспансерної групи. Безумовно, така практика зменшує цінність обсягу диспансерної групи, як показника поширеності розладів внаслідок вживання психоактивних речовин.

На рис. 10 показано, яку динаміку мала б поширеність алкоголізму і нарко-токсикоманій в разі постійності періоду напіврозпаду когорт диспансерних груп (відповідно максимальних і мінімальних за весь час спостереження), тобто незмінності критеріїв зняття хворих з диспансерного обліку. Ці данні добре ілюструють те, як сильно залежить розмір диспансерної групи від періоду перебування хворих під диспансерним наглядом. Тому розробка оптимальних критеріїв і технологій диспансерного обліку є актуальною проблемою сьогодення. Звичайно, це важливо не тільки для адекватних епідеміологічних оцінок, а і для якісного здійснення повсякденної практичної роботи наркологічної служби, зокрема наркологічної сертифікації громадян, від якої залежить можливість осіб, що одержують сертифікати, займатися потенційно небезпечними видами діяльності. Таким чином, від якісного диспансерного обліку осіб із психічними та поведінковими розладами залежить безпека кожного із нас.

Рис. 10. Реконструкція динаміки поширеності алкоголізму (А) та нарко-токсикоманії (Б) в Україні протягом 1971 (1989) — 2005 рр., при різних значеннях періодів напіврозпаду когорт диспансерних груп (T_1/2)

4. Поточна динаміка поширення неопійних нарко-токсикоманій та полінаркоманії і її можливий розвиток у майбутньому

Аналітичний огляд минулого року (випуск 2) був присвячений переважно алкоголізму і опіоманіям, як найбільш поширеним видам залежності від психоактивних речовин. Такими вони залишаються і сьогодні. Однак, як було показано в другому розділі цього огляду, гребні хвиль поширення цих розладів залишились у минулому (в поданій на рис. 3 динаміці захворюваності на нарко-токсикоманії домінують саме опіоманії). Їх послідовність (спочатку хвиля алкоголізму, потім — опіоманій), змушує замислитись над тим, яка психоактивна речовина (або група психоактивних речовин) викличе нову епідемічну хвилю, які «квіти зла» готуються розпуститися зараз. Ці роздуми спонукають уважніше придивитись до поточної динаміки поширення неопійних нарко-токсикоманій (розлади F12–F18 за МКХ-10) та полінаркоманії (розлади F19 за МКХ-10) (рис. 11).

Рис. 11. Динаміка захворюваності на опіоманії, неопійні нарко-токсикоманії та полінаркоманію в Україні протягом 1999–2005 рр.

Дані, подані на рис. 11, свідчать про те, що двократне зменшення захворюваності на опіоманії, яке спостерігається протягом чотирьох останніх років, супроводжується стрімким зростанням захворюваності на неопійні нарко-токсикоманії та полінаркоманії. Внаслідок цих процесів істотні зміни відбулись у структурі захворюваності на нарко-токсикоманії, при цьому доля опіоманій серед них поступово зменшується (рис. 12).

Рис. 12. Динаміка змін у структурі захворюваності на нарко-токсикоманії в Україні протягом 1999–2005 рр.

Для прогнозування розвитку динаміки поширення неопійних нарко-токсикоманій та полінаркоманії доцільно знову скористатися рівнянням Ферхюльста. Вони, як було доведено (див. рис. 4–5), цілком адекватно описують хвилі поширення залежностей від психоактивних речовин (рис. 13).

Рис. 13. Залежності щорічного приросту кількості хворих на полінаркоманії від поточної поширеності полінаркоманій (А) та щорічного приросту кількості хворих на неопійні нарко-токсикоманії від поточної поширеності неопійних нарко-токсикоманій в Україні протягом 2000–2005 рр.(Б). В рамках рівняння, що апроксимують результати спостережень і показники достовірності цієї апроксимації «R²»

Результати апроксимації наявної динаміки вказують на те, що кількість хворих на полінаркоманію буде зростати, аж поки не досягне точки стабілізації на рівні 11 тисяч осіб. При цьому зараз епідемічний процес проходить точку максимум темпів щорічного приросту — приблизно 1000 осіб на рік — після чого слід очікувати на його зменшення за мірою наближення до точки стабілізації (рис. 13-А). Так само через точку максимального приросту — приблизно 600 осіб на рік — проходить епідемія неопійних нарко-токсикоманій, при цьому стабілізації чисельності цієї групи хворих слід очікувати на рівні 10 тисяч осіб (рис. 13-Б). Нажаль, надійність останнього прогнозу незначна через великі флуктуації епідеміологічних показників, що аналізуються (показник достовірності апроксимації дуже малий — R² = 0,0703).

Як бачимо, сумарна кількість хворих на полінаркоманії та неопійні нарко-токсикоманії, при умові збереження наявних тенденцій, сягне приблизно 21 тисячі осіб, що буде складати близько чверті всіх нарко-токсикоманій, точку максимального поширення яких (перш за все за рахунок зменшення захворюваності на «чисті» опіоманії) вже пройдено в 2003 р. (рис. 4-Б).

Неопійні нарко-токсикоманії є збірною групою розладів внаслідок вживання різних психоактивних речовин: каннабіноїдів, психостимуляторів, седатиків тощо (як було сказано вище, ця група включає до себе всі розлади з рубрик F12–F18 за МКХ-10). З огляду на це варто відстежити, залежність від яких саме психоактивних речовин робить найбільший внесок в зростаючу сумарну динаміку поширення неопійних нарко-токсикоманій (рис. 14).

Рис. 14. Захворюваність (А) і поширеність (Б) різних видів неопійних нарко-токсикоманій в Україні протягом 1999–2005 рр.

Помітно (рис. 14-А), що найбільший і все зростаючий внесок в загальну захворюваність на неопійні нарко-токсикоманії робить захворюваність на розлади внаслідок вживання каннабіноїдів (розлади F12 за МКХ-10) і психостимуляторів, за винятком кокаїну (розлади F15 за МКХ-10). Ті ж самі розлади домінують і в загальній поширеності неопійних нарко-токсикоманій (рис. 14-Б). До сказаного слід додати, що коли йдеться про «психостимулятори, за винятком кокаїну», маються на увазі, перш за все, психостимулятори, які кустарно виготовляються із офіцінальних лікарських засобів, які містять у собі ефедрин та ефедриноподібні сполуки (наприклад, фенілпропаноламін). Особлива небезпека цієї групи речовин пов’язана із тим, що поширені рецептури їхнього кустарного виготовлення передбачають використання перманганату калію, який стає причиною так званого марганцевого паркінсонізму — тяжкого інвалідизуючого розладу.

Внесок розладів внаслідок вживання летких розчинників (розлади F18 за МКХ-10), а також розладів внаслідок вживання седатиків, галюциногенів та інших психоактивних речовин (розлади F13, F14, F16 і F17 за МКХ-10) в загальну захворюваність на неопійні нарко-токсикоманії та в їхню поширеність істотно менше, ніж каннабіноїдів і зазначених психостимуляторів.

Аналіз поширення окремих видів неопійних нарко-токсикоманій за допомогою рівняння Ферхюльста (рис. 15) дозволяє зробити такі прогнози.

Рис. 15. Залежності щорічного приросту кількості хворих від поточної поширеності для розладів внаслідок вживання каннабіноїдів (А), психостимуляторів за винятком кокаїну (Б), летких розчинників (В) та інших психоактивних речовин (Г) в Україні протягом 2000–2005 рр. В рамках рівняння, що апроксимують відповідні результати спостережень і показники достовірності цієї апроксимації «R²»

Примітка:
* — апроксимовано данні за 2001–2005 рр.

Кількість хворих із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання каннабіноїдів буде зростати до рівня приблизно 6,5 тисяч осіб, а зараз цей епідемічний процес наближається до точки максимальних темпів щорічного приросту — приблизно 450 осіб на рік (рис. 15-А).

Динаміка поширення розладів внаслідок вживання психостимуляторів (за винятком кокаїну) має занадто хаотичний характер для її впевненого математичного опису рівнянням Ферхюльста (показник достовірності апроксимації малий — R² = 0,2667). Проте, можна обережно припустити, що цей епідемічний процес вже пройшов фазу максимального приросту — приблизно 300 осіб на рік, а стабілізацію чисельності цієї групи хворих слід очікувати на рівні 3 тисяч осіб (рис. 15-Б).

Що стосується психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання летких розчинників, то, за всіма ознаками, їхнє поширення в 2005 році досягло точки стабілізації (1000 хворих) і надалі слід очікувати на лише незначні коливання чисельності популяції цієї категорії хворих навколо вказаного вище значення, а можливо — і на зворотній розвиток цього епідемічного процесу (рис. 15-В).

Занадто мала чисельність і неоднорідність збірної групи хворих, що вживають інші психоактивні речовини, не дає можливості впевнено робити прогнози відносно неї за допомогою рівняння Ферхюльста. Можна лише сказати, що популяція цієї категорії хворих протягом останніх років знаходилась у стані хиткої рівноваги (рис. 15-Г). Слід, однак, підкреслити, що ця група містить у собі хворих на кокаїнізм, яких зараз в Україні налічується лише 2 особи (офіційні данні МОЗ за 2005 рік). Однак, майже поруч із Україною, в Центральній і Західній Європі, стрімко поширюється епідемія залежності, викликана цією психоактивною речовиною. Тому хитка рівновага, про яку йшлося вище, може порушитись в будь-який момент саме через поширення кокаїнізму.

Звертає на себе увагу та обставина, що рівні стабілізації, прогнозовані за результатами аналізу динаміки окремих неопійних нарко-токсикоманій — F12 ~ 6,5 тисяч осіб, F15 ~ 3 тисяч осіб, F18 ~ 1 тисяча осіб і F13, F14, F16 та F17 ~ 600 осіб (див рис. 15-А–Г) в сумі (6500 + 3000 + 1000 + 600) дають величину (~ 11 000), досить близьку до рівня стабілізації, розрахованого за результатами аналізу динаміки неопійних нарко-токсикоманій у цілому (~ 10 000, див рис. 13-Б). Це свідчить про внутрішню несуперечливість наявних даних і застосованого методу прогнозу.

5. Рейтинги адміністративно-територіальних одиниць України за показниками захворюваності і поширеності психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин

В цьому розділі аналітичного огляду наведені рейтинги адміністративно-територіальних одиниць України, складені на основі показників захворюваності і поширеності цих психічних та поведінкових розладів в них у 2005 р. (рис. 16–26), а також короткі коментарі до деяких з них.

Рис. 16. Захворюваність (А) на хронічні алкогольні розлади та поширеність (Б) хронічних алкогольних розладів в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 17. Захворюваність (А) на гострі психотичні алкогольні розлади і співвідношення (Б) захворюваності на гострі психотичні алкогольні розлади та захворюваності на хронічні алкогольні розлади в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 18. Регресійна залежність поміж захворюваністю на хронічні і гострі психотичні алкогольні розлади в адміністративно-територіальних одиницях України протягом останніх дванадцяти років (кожна адміністративно-територіальна одиниця України представлена на рисунку дванадцятьма точками, що відповідають даним 1994–2005 рр.)

Рис. 19. Захворюваність (А) на нарко-токсикоманії та поширеність (Б) нарко-токсикоманій в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 20. Захворюваність (А) на опіоманії та поширеність (Б) опіоманій в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 21. Захворюваність (А) на всі неопійні нарко-токсикоманії та поширеність (Б) всіх неопійних нарко-токсикоманій в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 22. Захворюваність (А) на розлади внаслідок вживання каннабіноїдів та поширеність (Б) розладів внаслідок вживання каннабіноїдів в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 23. Захворюваність (А) на розлади внаслідок вживання психостимуляторів за винятком кокаїну та поширеність (Б) розладів внаслідок вживання психостимуляторів за винятком кокаїну в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 24. Захворюваність (А) на розлади внаслідок вживання летких розчинників та поширеність (Б) розладів внаслідок вживання летких розчинників в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 25. Захворюваність (А) на розлади внаслідок вживання інших психоактивних речовин та поширеність (Б) розладів внаслідок вживання інших психоактивних речовин в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Рис. 26. Захворюваність (А) на полінаркоманії та поширеність (Б) полінаркоманій в адміністративно-територіальних одиницях України в 2005 р.

Як можна помітити, існують величезні відмінності в рівнях захворюваності на хронічні та гострі психотичні розлади внаслідок вживання алкоголю поміж окремими адміністративно-територіальними одиницями України (рис. 16-А і 17-А). Досить сказати, що зареєстрована захворюваність на хронічні алкогольні розлади в Київській області (адміністративно-територіальна одиниця країни із найвищими значеннями цього показника) в 14,18 рази (!) вище ніж в м. Києві (адміністративно-територіальна одиниця країни із найнижчими значеннями цього показника). Те, що сусідні адміністративно-територіальні одиниці країни опинились на протилежних полюсах зазначеного рейтингу, навряд чи може бути пояснено природними причинами (навіть столичним статусом м. Києва у поєднанні із вилученням обласного центру із статистики Київської області) і вказує на необхідність ретельного аналізу ситуації, що склалась, з метою уніфікації системи збору медико-статистичної інформації та/або оптимізації системи надання медичної допомоги хворим із розладами внаслідок вживання алкоголю.

Звертає на себе увагу парадоксальна і унікальна для нашої країни ситуація, що склалась в м. Києві, де зареєстрована захворюваність на гострі психотичні алкогольні розлади виявилась в 2,02 рази більшою (!) ніж захворюваність на хронічні розлади внаслідок вживання алкоголю (рис. 17-Б). Іншими словами, державна наркологічна служба столиці або практично не надає спеціалізованої медичної допомоги хворим із непсихотичними розладами, що виникли внаслідок вживання алкоголю, або не звітує про неї.

Між тим, результати регресійного аналізу в адміністративно-територіальних одиницях України за останні роки однозначно вказують на те, що надання наркологічної допомоги хворим із хронічними непсихотичними розладами внаслідок вживання алкоголю є одним із факторів зменшення захворюваності на гострі психотичні алкогольні розлади (рис. 18).

Із одержаного рівняння регресії (рис. 18) випливає, що збільшення зареєстрованої захворюваності на хронічні алкогольні розлади (інакше кажучи — збільшення кількості хворих цієї категорії, що одержали спеціалізовану наркологічну допомогу) на 100 осіб на 100 тисяч населення супроводжується зменшенням захворюваності на гострі психотичні алкогольні розлади на 6,72 особи на 100 тисяч населення (при p < 0,001).

Також слід відмітити, що області з високим рівнем захворюваності на хронічні розлади внаслідок вживання алкоголю та їхньої поширеності представлені в усіх регіонах країни, в той час як області з високим рівнем гострих психотичних розладів внаслідок вживання алкоголю знаходяться переважно в південно-східному регіонах і західному регіонах (рис. 17).

Характерною рисою епідеміології нарко-токсикоманій залишається їхнє переважне поширення в високоурбанізованих і промислово розвинутих областях півдня і сходу країни.

Єдиним винятком із цього правила є Харківська область, де показники захворюваності на нарко-токсикоманії і їхньої поширеності в декілька разів менше, ніж в сусідніх областях (наприклад у порівнянні із Дніпропетровською областю за показником захворюваності в 4,12 рази менше, а за показником поширеності — в 6,81 рази менше).

Причинами відносно сприятливої епідобстановки у Харківській області, на нашу думку, є:

• відносно низький рівень реального безробіття і бідності (питомої ваги населення, що має доходи нижче пожиточного мінімуму);
• високий індекс рівня освіти (доступність середньої спеціальної та вищої освіти через велику кількість відповідних навчальних закладів та осередків культури);
• сприятлива структура урбанізації (відносно мала кількість малих міст, молодь яких, з одного боку, відірвана від традиційного селянського побуту, а з іншого, на відміну від населення мегаполісів, не має достатніх умов для ефективного розвитку особистості);
• відносно ефективна робота правоохоронців щодо протидії незаконному обігу наркотиків та інших психоактивних речовин;
• послідовна діяльність фахівців-наркологів та представників громадських організацій щодо профілактики формування станів залежності серед підростаючого покоління.

6. Динаміка внеску, який роблять хворі на наркоманії в поширеність ВІЛ-інфекції та очікувана ефективність програм замісної терапії

Як відомо, остання кампанія щодо впровадження метадонових програм замісної терапії хворих на наркоманію ведеться під гаслами необхідності боротьби із ВІЛ-інфекцією. Стверджується, що хворі на наркоманію залишаються найважливішою рушійною силою епідемії ВІЛ-СНІД в Україні і тому їхнє відвернення від ін’єкційного шляху вживання через переключення на пероральні лікарські форми метадону, бупренорфіну або інших наркотиків, істотно обмежить темпи зростання зазначеної епідемії у цілому.

Для того, щоб проаналізувати ці ствердження, розглянемо динаміку результатів обстеження населення України на ВІЛ-інфекцію протягом останніх трьох років (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка результатів обстеження населення України на ВІЛ-інфекцію протягом 2003–2005 рр.

Примітка:
* — дані Українського Центру профілактики та боротьби зі СНІД МОЗ України.

Як бачимо, протягом останніх трьох років щорічно на ВІЛ-інфекцію в країні обстежували близько 2,5 млн. осіб. При цьому кількість виявлених ВІЛ-інфікованих серед осіб, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом, залишалась на постійному рівні (близько 4,8 тис. осіб), що підтверджує тезу про стабілізацію епідемії нарко-токсикоманій (принаймні ін’єкційних), про яку йшлося вище. Водночас, кількість виявлених ВІЛ-інфікованих серед осіб, які не вживають наркотики ін’єкційним шляхом, стрімко зростала: з 13 667 осіб в 2003 р. до 23 298 осіб в 2005 р., тобто в 1,7 рази (!). Це є яскравим свідченням зміни домінуючого способу передачі ВІЛ-інфекції в нашому суспільстві: з ін’єкційного на статевий. Внаслідок цього частка ВІЛ-інфікованих осіб, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом серед всіх ВІЛ-інфікованих громадян нашої країни всього за три роки зменшилась в 1,53 рази: з 26,21% в 2003 р., до 17,10% в 2005 р. (табл.1). Але і ці цифри постають завищеними. Є підстави думати, що особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом, обстежуються на ВІЛ-інфекцію в нашій країні значно повніше, ніж решта населення. Про це свідчать розрахунки (табл. 2). З результатів розрахунків, зроблених на основі оцінок кількості осіб, що вживають ін’єкційні наркотики систематично [9], слідує, що протягом трьох останніх років їх обстежували на ВІЛ-інфекцію майже в 5 разів (в різні роки у 4,70–4,80 разів) повніше, ніж решту населення.

Ця відмінність з рештою населення, однак, майже зникає, якщо взяти за основу розрахунків результати оцінок всіх споживачів ін’єкційних наркотиків [10], в тому числі таких, які вживають наркотики епізодично. Але формально до споживачів наркотиків відноситься і той, хто вжив наркотик один раз за все життя. Зрозуміло, що ризик інфікування таких осіб значно менше, ніж тих, хто вживає ін’єкційні наркотики систематично. Окрім того, систематичні споживачі через цілком зрозумілі причини значно частіше потрапляють в коло зору лікарів і обстежуються на ВІЛ-інфекцію, ніж епізодичні. Тому співвідношення повноти охоплення, про яке йшлося вище, постає значно ближчим до п’ятірки, ніж до одиниці.

Таблиця 2

Динаміка повноти обстеження населення України на ВІЛ-інфекцію (сероепідеміологічний моніторинг) протягом 2003–2005 рр.

Контингент/показник				2003	2004	2005
Загальна чисельність контингентів, осіб (C)
Все населення				47 787 263	47 442 079	47 100 462
в т. ч.:	особи, які не вживають наркотики ін’єкційним шляхом			47 651 212	47 310 789	46 971 236
	особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом:		за оцінкою [3, 9]*	136 051	131 290	129 226
			за оцінкою [10]**	560 000	—	—
Обстежено на ВІЛ, осіб (D)
Все населення				2 459 784	2 501 132	2 476 046
в т. ч.:	особи, які не вживають наркотики ін’єкційним шляхом			2 426 780	2 468 948	2 443 755
	особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом			33 004	32 184	32 291
Повнота обстеження (частка контингенту, обстеженого на ВІЛ), %
Все населення				5,15	5,27	5,26
в т. ч.:	особи, які не вживають наркотики ін’єкційним шляхом (E)			5,09	5,22	5,20
	особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом (G)	виходячи із оцінок [3, 9]		24,26	24,51	24,99
		виходячи із оцінки [10]		5,89	—	—
Співвідношення повноти обстеження, разів (G/E)
В скільки разів контингент осіб, які ін’єкційно вживають наркотики, обстежуються повніше, ніж решта населення				4,76* (1,16)***	4,70	4,80

Примітки:
* — оцінено кількість осіб, що знаходяться у стані активної наркотичної залежності (споживають ін’єкційні наркотики систематично);
** — оцінено кількість всіх споживачів ін’єкційних наркотиків (в тому числі осіб, що вживають наркотики епізодично).

Таким чином, при тотальному обстеженні всього населення країни частка ін’єкційних споживачів наркотиків серед загальної кількості виявлених ВІЛ-інфікованих впаде пропорційно повноті обстеження відповідних груп.

Тому навіть якщо, за припущенням, програма замісної терапії наркотиками повністю відверне хворих від ін’єкційного вживання «вуличних» наркотиків (що само по собі нереально), її загальний вплив на подальше поширення епідемії ВІЛ-інфекції буде мінімальним, оскільки вона (епідемія) вже вийшла за межи популяції хворих на наркоманію і поширюється тепер переважно статевим шляхом. До цього слід додати, що, за даними МОЗ України, абсолютна кількість нових випадків захворювання на опійну наркоманію (найбільш поширений вид ін’єкційної наркоманії), починаючи з 2001 р., неухильно зменшується. Підкреслимо, що це відбулось без запровадження програм замісної терапії наркотиками, а можливо і завдяки тому, що такі програми не були свого часу запроваджені і не справили свого «консервуючого» впливу на ситуацію («пілотні» проекти із використанням наркотику бупренорфіну в деяких областях країни поки не набули достатніх для епідеміологічно значущих змін масштабів).

З іншого боку, як було показано в цьому огляді, в Україні зараз відбуваються структурні зрушення в популяції хворих на нарко-токсикоманії в напрямку збільшення питомої ваги залежності від психоактивних речовин неопійної природи. А при неопійних наркоманіях програми замісної терапії із використанням опіоїдів метадону або бупренорфіну абсолютно недоцільні, оскільки замість «терапевтичного» заміщення «вуличного» опіоїду медичним буде відбуватись формування тяжкої і нової для даної категорії пацієнтів опійної (метадонової чи бупренорфінової) залежності або полінаркоманії.

Висновки

1. За минулі тридцять п’ять років через Україну прокотилось дві епідемічні «хвилі» захворюваності на розлади внаслідок вживання психоактивних речовин: спочатку на алкоголізм, а потім — на нарко-токсикоманії. Обидві епідемічні хвилі розвивались у повній відповідності із законами популяційної екології, а саме у відповідності із динамікою Ферхюльста. Протягом зазначеного періоду відбувалась конкурентна боротьба поміж алкоголем та наркотиками (разом з іншими психоактивними речовинами) за споживача, при чому в 1985 р. відбувся своєрідний «фазовий перехід», перелам, в результаті якого подальше зростання захворюваності (до 2002 р.) здійснювалось саме за рахунок нарко-токсикоманій.
2. Внаслідок тривалої еволюції і конкурентної боротьби поміж алкоголем та наркотиками за споживача в сучасній епідемічній обстановці щодо поширення психоактивних речовин виник стан хиткої стабілізації (з 2002 р.). Ця стабілізація є проявом динамічної рівноваги поміж кількістю осіб, що рекрутуються у залежність від психоактивних речовин, і кількістю осіб, що звільняються або гинуть від неї.
3. Зазначена стабілізація стала можливою через те, що алкоголь і наркотики знаходяться не в рівних умовах. Алкоголь продається майже без обмежень (оскільки є легальною психоактивною речовиною), а наркотики — ні (потенційному споживачу одержати їх складніше, ніж алкоголь). Однак, якщо умови обігу наркотиків наблизити до умов обігу алкоголю, вони (внаслідок більшої спроможності викликати залежність) почнуть перемагати у конкурентній боротьбі за споживача, що матиме драматичні наслідки для суспільства. Ось чому будь яка, навіть часткова, легалізація наркотиків (наприклад, у вигляді метадонових програм замісної «терапії») є вкрай небезпечною.
4. Поміж захворюваністю на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин і середніми термінами перебування хворих на наркологічному диспансерному обліку існують зворотні кореляційні відносини (чим більше захворюваність, тим менше термін перебування хворих на диспансерному обліку і навпаки). Таким чином наркологічна служба стихійно компенсує реальні коливання захворюваності штучним збільшенням або зменшенням періоду утримання зареєстрованих хворих на обліку заради підтримання відносно стабільної чисельності диспансерної групи. Така практика зменшує цінність обсягу диспансерної групи, як показника поширеності розладів внаслідок вживання психоактивних речовин. Тому розробка оптимальних технологій диспансерного обліку і статистичної звітності наркологічної служби — є актуальною проблемою сьогодення.
5. Протягом останніх п’яти–семи років відбуваються істотні зміни у структурі популяції хворих на нарко-токсикоманії: питома вага хворих на опійні наркоманії зменшується, а питома вага хворих на неопійні нарко-токсикоманії зростає. Найбільший внесок в зростання питомої ваги неопійних нарко-токсикоманій зараз роблять психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання кількох психоактивних речовин (полінаркоманії із частим використанням офіцінальних лікарських засобів), каннабіноїдів (гашишу та інших препаратів коноплі), а також психостимуляторів, які кустарно виготовляються із офіцінальних лікарських засобів, які містять у собі ефедрин та ефедриноподібні сполуки (наприклад, фенілпропаноламін). Особлива небезпека останньої групи речовин пов’язана із тим, що поширені рецептури їхнього кустарного виготовлення передбачають використання перманганату калію, який стає причиною так званого марганцевого паркінсонізму — тяжкого інвалідизуючого розладу.
6. Зростання числа випадків немедичного використання офіцінальних лікарських засобів, що містять у собі психоактивні речовини або їхні прекурсори, свідчить про необхідність заходів, спрямованих на підвищення рівня відповідальності усіх учасників фармацевтичного ринку (насамперед володарів та працівників аптек) за безрецептурний продаж рецептурних фармпрепаратів. Водночас мають бути розроблені заходи, які забезпечать доступність наркотиків та інших психоактивних речовин для їхнього медичного призначення (сучасне становище в цій галузі є абсолютно незадовільним).
7. Характерною рисою епідеміології нарко-токсикоманій та гострих алкогольних психозів залишається їхнє переважне поширення в високоурбанізованих і промислово розвинутих областях півдня і сходу країни. Водночас поширення хронічних розладів внаслідок вживання алкоголю в регіонах країни є більш рівномірним.
8. Протягом останніх трьох років кількість виявлених ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків залишається на постійному рівні (близько 4,8 тис. осіб), що підтверджує тезу про стабілізацію епідемії нарко-токсикоманій (принаймні ін’єкційних). Водночас кількість виявлених ВІЛ-інфікованих серед решти населення зросла в 1,7 рази (з 13 667 осіб в 2003 р. до 23 298 осіб в 2005 р.), що свідчить про зміну домінуючого способу передачі ВІЛ-інфекції в нашому суспільстві: з ін’єкційного на статевий.
9. В 2005 р. частка ВІЛ-інфікованих осіб, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом, серед всіх виявлених ВІЛ-інфікованих становила лише 17,10%. Цілком можливо, що реальний внесок споживачів ін’єкційних наркотиків у загальну захворюваність на ВІЛ-інфекцію ще менше, оскільки протягом останніх років популяцію споживачів ін’єкційних наркотиків обстежували на ВІЛ-інфекцію істотно повніше, ніж решту населення. Тому загальний вплив програм замісної «терапії» на подальше поширення епідемії ВІЛ-інфекції в країні буде мінімальним.

Перелік посилань

1. Наркологическая помощь населению УССР в 1971 (1972–1990) гг.: Сборник. — Харьков, 1972 (1973–1991).
2. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в Україні за 1991 (1992–2005) рр.: Збірник МОЗ. — Київ, 1992 (1993–2006).
3. Лінський І. В., Голубчиков М. В., Мінко О. І., Первомайський Е. Б., Дьяченко Л. І., Петриченко О. О., Мінко О. О. Актуальні тенденції поширення залежності від психоактивних речовин в Україні: Щорічний аналітичний огляд. — Харків, 2005. — Вип. 2. — 31 с.
4. Verhulst P. F. Notice sur la loi que la population suit dans son accroissement // Correspondence mathématique et physique publiée par A. Quételet. — Brussels, 1838.
5. Verhulst P. F. Recherches mathématiques sur la loi d’accroissement de la population // Nouveaux Mémoires de l’Académie Royale des Sciences et Belles Lettres de Bruxelles. — 1845.
6. Verhulst P. F. Deuxième mémoire sur la loi d’accroissement de la population // Nouveaux Mémoires de l’Académie des Sciences et Belles Lettres de Bruxelles. — 1847.
7. Терёхин А. Т. Модели конкуренции: динамика численности и эволюция фенотипа (пособие по компьютерному практикуму) [Электронный ресурс]. — М., 2002. — Режим доступа: http://www.sevin.ru/fundecology/cgi-bin/pstatistics.exe?adir.
8. Ремизов А. Н. Курс физики и кибернетики для медицинских институтов. — М.: Высшая школа, 1982. — 607 с.
9. Линский И. В. Метод и результаты реконструкции динамики распространения опиоманий в Украине с 1981 по 1998 гг. // Таврический журнал психиатрии. — 1999. — Т. 3, № 4. — С. 77–84.
10. Балакірєва О., Варбан М., Яременко О., Андрущак Л., Артюр О. Оцінка можливостей розвитку в Україні програм профілактики ВІЛ в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків. — Київ: Український інститут соціальних досліджень, 2003.