НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ЗАУВАЖЕННЯ
щодо проекту Закону України «Про судово-експертну діяльність», оприлюдненого 23.10.2020 Міністерством юстиції України

В. Б. Первомайський, А. В. Каніщев

* Електронна публікація:
Первомайський В. Б., Каніщев А. В. Зауваження щодо проекту Закону України «Про судово-експертну діяльність», оприлюдненого 23.10.2020 Міністерством юстиції України [Електронний ресурс] // Новини української психіатрії. — Київ–Харків, 2020. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/articles/paper475.htm.

1.  Аналізований законопроект ставить за мету не внесення окремих змін, а повне оновлення тексту галузевого закону, який регулює судову експертизу. За своїм обсягом (10,5 тис. слів, не враховуючи прикінцевих положень) законопроект перевищує чинний закон (2,5 тис. слів) більше ніж у чотири рази.

Позитивною стороною законопроекту є відмова від державної монополії на проведення певних категорій судових експертиз. Така ініціатива, безумовно, заслуговує схвалення.

Разом із тим запропонований законопроект містить істотні дефекти, які мають системний характер і в разі його прийняття загрожують нормальному функціонуванню та існуванню судової експертизи в цілому.

2.  Виникають питання стосовно переліку суб’єктів, які можуть проводити експертизу. У першу чергу насторожує повне ігнорування проектом існування експертних установ (підприємств) комунальної форми власності. Між тим судово-медична та судово-психіатрична експертиза в Україні проводяться переважно в комунальних установах. З тексту проекту складається враження, що його автори або не підозрюють про існування таких установ, або навмисно замовчують їх існування з метою подальшого знищення мережі комунальних судово-медичних та судово-психіатричних експертних закладів через позбавлення їх фінансування.

Необґрунтованим, на нашу думку, є звуження кола суб’єктів судової експертизи за рахунок обмеження повноважень інших фахівців, які відповідно до законопроекту зможуть залучатися лише у випадку відсутності судового експерта з відповідної галузі знань, а також у комплексних та комісійних експертизах. Така норма істотно звужує обсяг і зміст прав вказаних вище фахівців, які на сьогоднішній день можуть проводити судову експертизу без будь-яких обмежень. Крім того, формулювання «у випадку відсутності інших фахівців» в силу очевидної нечіткості допускає більш дискримінаційні варіанти тлумачення.

Не можна визнати вдалим і використане у проекті визначення «приватний судовий експерт». За логікою законопроекту, приватний судовий експерт може працювати в будь-яких інших експертних установах, окрім державних. Така норма допускає абсурдну ситуацію, коли, наприклад, судово-психіатричний експерт, який працює в комунальному підприємстві охорони здоров’я, повинен також іменуватися приватним експертом. Крім того, логіка законопроекту визнає приватного судового експерта лише за умови, якщо певним суб’єктом (самозайнятою фізичною особою або юридичною особою приватного права, в якій працює експерт) здійснюється систематична та (або) господарська діяльність. За таких умов з кола суб’єктів судової експертизи випадають: 1) експерти, які є найманими працівниками самозайнятої фізичної особи; 2) фахівці, які не мають статус самозайнятої особи, але проводять судові експертизи на нерегулярній основі, за разовими договорами. У багатьох випадках доручення експертиз таким фахівцям цілком відповідало б суспільним інтересам, і один лише той факт, що фахівець не має статусу самозайнятої особи і не здійснює систематичної експертної діяльності, не повинен бути перешкодою для залучення такого фахівця в якості судового експерта.

Дотримання єдиного підходу в тексті законопроекту передбачало б наведення визначень не лише поняття «приватний судовий експерт», але також і понять «судовий експерт державної судово-експертної установи» та «судовий експерт комунальної судово-експертної установи». Так само при розподілі суб’єктів судово-експертної діяльності за формою власності на «державні» та «недержавні» не можуть не згадуватися установи (підприємства) комунальної форми власності.

Сумнівною є доцільність норми про те, що для недержавної судово-експертної установи проведення судових експертиз має бути основним видом діяльності. За таких умов буде неможливим проведення судово-психіатричної експертизи в психіатричних лікарнях, які на сьогоднішній день виконують основну частину судово-психіатричної експертизи в Україні. В той же час для державної судово-експертної установи проведення експертиз має бути не тільки основним видом діяльності, але й єдиним (за винятком науково-дослідних установ).

З метою усунення вказаних суперечностей пропонувалося б наступне: 1) наведення в законі чітких визначень окремих категорій суб’єктів судово-експертної діяльності (державних, комунальних, приватних); 2) визнання права на здійснення судово-експертної діяльності будь-якими самозайнятими фізичними особами та юридичними особами незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та виду основної діяльності; 3) збереження права на проведення судової експертизи за будь-якими фахівцями, які мають відповідні спеціальні знання.

3.  Законопроект претендує на загальну регламентацію усіх без винятків категорій судових експертиз. Можна припустити, що конкретні положення законопроекту розроблялися з огляду на специфіку тих категорій експертиз, які проводяться в установах Мін’юсту та силових відомств. Так, пропонується проводити атестацію усіх без винятку експертів в ЕКК Мін’юсту. Робота дисциплінарної комісії забезпечується Мін’юстом. Визначення відповідності галузей знань експертним спеціальностям також покладається на Мін’юст. Сфери державного регулювання пропонується розділити між міністерствами та відомствами відповідно до належності державних судово-експертних установ, а усіх інших експертів, в тому числі приватних — віднести до сфери регулювання Мін’юсту. За таких умов Мін’юст буде змушений здійснювати повне регулювання діяльності приватних судово-медичних та судово-психіатричних експертів, що не відповідає розподілу напрямів діяльності центральних органів державної влади.

Доцільно було б обрати єдиний підхід: або залишити існуючу відомчу підпорядкованість експертних установ, або всі нині відомчі експертні установи підпорядкувати Мін’юсту.

Вважаємо, що раціональним рішенням на сьогоднішній день було б збереження організаційного плюралізму та багатоукладності судової експертизи.

4.  Законопроект перевантажений значною кількістю положень, які містять надмірну деталізацію і регламентацію окремих технічних питань, що є більш доречним для підзаконних актів та інструкцій. Такими питаннями, є, зокрема, регламентація форми та процедури видачі свідоцтва судового експерта, ведення Реєстру судових експертів, організація робочого місця експерта, підвищення кваліфікації експерта, строки проведення експертизи. Варто відмітити і те, що законопроект пропонує відверто скорочені, занижені строки, які не враховують складності та трудомісткості судово-психіатричної експертизи на сучасному етапі. Запропоновані строки є навіть меншими за ті, що закріплені у сьогоднішніх підзаконних актах МОЗ України.

На нашу думку, закон повинен уникати регламентації вказаних вище технічних питань, які мають залишатися предметом регулювання відомчих інструкцій.

5.  Викликають зауваження запропоновані законопроектом єдині вимоги до порядку професійної підготовки судового експерта. Не виключено, що такий порядок підготовки, в тому числі шляхом проведення стажування, може бути виправданим та доцільними для немедичних видів судової експертизи. Однак при застосуванні до експертів медичного напряму такий порядок неодмінно породжуватиме суперечність і вступатиме в конфлікт із визначеним МОЗ України порядком атестації лікарів. Спроба привести до спільного знаменника атестацію та підготовку абсолютно різних експертних спеціальностей (медичних, криміналістичних, технічних, біологічних тощо) наперед позбавлена ефективності та доцільності.

Важливою та водночас спірною новелою законопроекту є необхідність підвищення кваліфікації кожні два роки. По перше, для експерта має бути зрозумілим його обов’язок підвищувати кваліфікацію саме кожні два роки, а не кожні п’ять років або кожний рік. По друге, залишається неясним нормативний статус «порядку професійної підготовки судових експертів», який, відповідно до законопроекту, повинен визначати форми підвищення кваліфікації судового експерта.

Виникають критичні міркування і стосовно процедури рецензування висновку експертизи як складової атестації. У запропонованому в законопроекті вигляді рецензента визначає сам експерт — за таких умов ЕКК буде отримувати тільки позитивні рецензії. Більш доречною була б закрита (сліпа) процедура рецензування, коли експерт не знає рецензента, а останній, у свою чергу, не знає, чий висновок він рецензує. Не визначені можливі варіанти рецензій та їх наслідки для рішень ЕКК, а також питання оплати роботи рецензентів.

Таким чином, в якості допустимого варіанту можна запропонувати подання експертом не рецензії, а не менше одного із складених ним висновків за кожною експертною спеціальністю, після чого ЕКК може направити такий висновок рецензенту для одержання рецензії.

Видавалося б правильним та логічним враховувати при атестації експертів не тільки ті рецензії, які отримані безпосередньо для цілей атестації, але також і висновки незалежних фахівців, отримані за запитами адвокатів для цілей критичної оцінки висновку експерта, який атестується (за умови, якщо такі висновки будуть отримані комісією).

Необґрунтованою видається і заборона протилежного — а саме використання рецензії, отриманої для цілей атестації експерта, в якості джерела доказів у судочинстві. Формулювання законопроекту наведені в такій формі, що залишається незрозумілим: чи то рецензія не може взагалі містити доказів (і відтак не може бути використана в якості джерела доказів), чи то докази в рецензії можуть бути, але на їх використання накладається необґрунтована заборона, чи то законопроект піклується про те, щоб експерта не притягнули до відповідальності (наприклад, за завідомо неправдивий висновок) і таким чином пропонує приховувати докази від правосуддя. Така заборона суперечить чинному законодавству в частині обсягу доказів, які можуть подавати учасники процесу, і може трактуватися як порушення авторського права, об’єктом якого є рецензія, або як цензура. Більше того, експерт повинен усвідомлювати, що рецензія на його висновок потенційно може бути використана в якості джерела доказів у будь-якому виді судочинства.

6.  Значний обсяг законопроекту присвячений таким питанням, як права і обов’язки експерта, підстави проведення і процесуальні форми експертиз, вимоги до висновку експерта. Між тим ці питання є прерогативою процесуального законодавства. Чинний Закон України «Про судову експертизу» і зараз, на жаль, допускає дублювання деяких процесуальних норм. Однак запропонований законопроект іде ще далі — він вже фактично намагається замінювати собою процесуальне законодавство, вступаючи в конкуренцію із ним. Логічним продовженням такого підходу була б поява окремих законів, які б регламентували, наприклад, досудове розслідування, процесуальне керівництво, або статус деяких інших учасників процесу — свідків, перекладачів. Варто пам’ятати, що судова експертиза — це невід’ємна частина процесу, явище, породжене процесом і підпорядковане процесу — поза рамками процесу воно не існує. Історично склалося так, що законодавець пішов шляхом кодифікації процесуального законодавства. Це не просто данина традиції: у кодексах норми перебувають у системному зв’язку. Більше того, слід визнати за законодавцем право вносити різні нюанси у процес призначення та проведення експертиз залежно від конкретного виду судочинства.

Необґрунтованою є пропозиція надання права керівнику експертної установи самостійно визначати, за необхідності, комплексний характер судової експертизи. Визначення процесуальних ознак судової експертизи є виключною прерогативою суб’єкта призначення експертизи. Комплексний характер судової експертизи належить до одних із найбільш істотних її процесуальних ознак. Зміна цієї ознаки керівником експертної установи без узгодження з особою або органом, що призначили експертизу, буде явно суперечити закону.

Слід також зазначити, що в будь-якій експертизі, яка використовує спеціальні знання в галузі науки, у висновку експерта має бути обов’язково показано, яким чином він дійшов кінцевих висновків, тобто необхідно навести аргументи, доводи тощо. Відтак в законі має бути вказано, що у висновку експерта, окрім вступу, дослідницької частини та підсумкових висновків, повинна бути також мотивувальна частина.

Вважаємо, що раціональним рішенням було б віднесення регулювання прав і обов’язків експерта, підстав проведення експертиз, процесуальних форм експертиз, вимог до висновку експерта тощо виключно до прерогативи кодифікованого процесуального законодавства.

7.  Не має об’єктивного обґрунтування закріплення мінімальної кількості експертів при комісійній судово-психіатричній експертизі з питань осудності та дієздатності (не менше трьох експертів, як пропонує законопроект). Таку вимогу не можна вважати доцільною як в аспекті інтересів судочинства, так і в аспекті витрачання бюджетних коштів. Автори законопроекту, очевидно, не обізнані із тим, що в деяких регіонах України не є можливим забезпечити проведення судово-психіатричної експертизи навіть у складі двох експертів.

8.  Неясно, як тлумачити положення про заборону для судового експерта іншої професійної діяльності, несумісної з проведенням судових експертиз. Конструкція норми допускає такий варіант тлумачення, як несумісність діяльності судового експерта із будь-якою іншою діяльністю. Такі вимоги загрожують невиправданими обмеженнями та репресіями відносно значної кількості лікарів — судово-психіатричних експертів із високим рівнем професійної підготовки і тому, на нашу думку, мають бути виключеними.

9.  Переліки підстав тимчасового зупинення і позбавлення права на проведення судової експертизи побудовані таким чином, що в якості самостійних, однопорядкових підстав у них вказуються рішення дисциплінарної комісії або ЕКК. Насправді ж рішення вказаних комісій, виходячи з логіки законопроекту, є процедурним механізмом виявлення (встановлення) певних обставин, і тому мають бути виведені з кола матеріальних підстав позбавлення (зупинення) права на проведення експертизи.

10.  «Рамкова» частина законопроекту значно розширена у порівнянні із чинним законом, містить більшу деталізацію принципів судово-експертної діяльності. Однак детальне викладення та акцентування цих положень не позбавляє їх декларативного характеру.

Напроти, існуючий стан речей в організації судово-експертної діяльності в Україні, відсутність організаційної незалежності експертизи та її відомча підпорядкованість свідчать про те, що принцип незалежності фактично витіснений і замінений неписаним принципом відомчої підпорядкованості державних судово-експертних установ.

Декларативним видається положення про незалежність експерта від керівника експертної установи, у той час як останній має вагомі важелі адміністративного впливу на експерта як на підлеглого, може замінити виконавця експертизи, погоджує питання атестації експерта тощо.

Істотною перешкодою для дійової реалізації юридичної відповідальності судового експерта залишається фактична нежиттєздатність норми КК України про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку експерта. Без змін у цьому напрямі навряд чи можна очікувати ефективності від механізму дисциплінарної відповідальності, запропонованого законопроектом.

11.  З урахуванням наведених зауважень вважаємо, що запропонований законопроект не може бути поданий на розгляд Верховної Ради України. В разі прийняття законопроект може повністю паралізувати роботу окремих експертних галузей. Численні неузгодженості, «пастки» та підводне каміння законопроекту слугуватимуть підставою для масового визнання експертних висновків недопустимими доказами із наступним колапсом правосуддя. Замість ідеології спрощення та дерегуляції законопроект пропонує протилежне — ускладнення та гіперрегуляцію. Натомість існуючі проблеми судової експертизи можуть бути вирішені шляхом точкових, локальних змін окремих норм без оновлення усього закону в цілому, що буде, крім іншого, сприяти стабільності законодавства.

Адреса для листування:
editor@psychiatry.ua

Незалежна судово-психіатрична експертиза у кримінальних і цивільних справах
Консультації, висновки фахівця, рецензії


© «Новости украинской психиатрии», 2020
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211