НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

ПРОБЛЕМИ БІОМЕДИЧНОЇ ЕТИКИ В НАРКОЛОГІЇ

Г. М. Мисько

Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків

* Електронна публікація:
Мисько Г. М. Проблеми біомедичної етики в наркології [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper070.htm.

Наркологія в Україні є самостійною медичною дисципліною, тому загальні принципи і норми професійної біомедичної етики повністю розповсюджуються на сферу діяльності психіатрів-наркологів. Разом з цим, в наркології етичні питання і проблеми біоетики мають свою специфіку, свої особливості, тому моральні колізії, що виникають в практичній діяльності лікаря-нарколога, не завжди можуть бути вирішені за допомогою аналогій, присутніх в інших галузях медицини, в тому числі і в психіатрії. Зупинимось на основних етичних проблемах в системі надання наркологічної допомоги.

  1. Психіатр-нарколог надає медичну допомогу переважно соціально дезадаптованим пацієнтам з порушеними формами поведінки, з асоціальними та антисоціальними діями і вчинками. Ці хворі відрізняються глибиною і ступенем проявів характерологічних порушень, рівнем інтелекту, рівнем збереження критики до свого стану і своєї поведінки, неоднаковою можливістю розуміти значення своїх вчинків та контролювати їх. Серед пацієнтів психіатра-нарколога зустрічаються як хронічно хворі люди, не здатні самостійно приймати рішення і відповідні дії, так і цілком збережені особистості з незначними психічними порушеннями. Такий широкий діапазон соціальних і особистісних якостей наркологічних пацієнтів створює неоднозначність і плюралізм терапевтичних підходів до них. Тому основною задачею біоетики в наркології є оптимізація відношень між лікарем і пацієнтом («комплайенс» згідно з сучасною термінологією) на засадах і нормах біомедичної етики.
  2. Етична колізія в роботі психіатра-нарколога пов’язана з необхідністю проведення двоєдиного захисту інтересів наркологічного хворого і інтересів суспільства, в я кому цей хворий живе. Суспільство ставиться до наркологічних хворих недовірливо, часто нетерпимо та інтолерантно. Пацієнти з алкогольною, наркотичною та токсикоманічною залежністю хоч і визнаються хворими, проте одночасно вони наче і не хворі, оскільки вони самі винні у своїй хворобі. Їх ніхто не заставляв зловживати алкоголем чи приймати наркотики. Так в суспільстві формується по відношенню до наркологічних пацієнтів етичний нігілізм, коли етична норма підміняється поняттям доцільності. Нажаль, упереджене ставлення до хворих на залежність від психоактивних речовин має місце серед лікарів-наркологів, лікарів інших спеціальностей. Таким чином, етичний нігілізм породжує терапевтичний нігілізм і низьку ефективність лікування наркологічних хворих. В суспільстві накопичуються наркологічні проблеми. Удосконалення етичних стосунків у практичній наркології може стати суттєвим резервом підвищення ефективності наркологічної допомоги.
  3. Специфіка роботи психіатра-нарколога зумовлена тим, що діагноз наркологічного захворювання несе на собі величезне негативне соціальне, психологічне й етичне навантаження, яке не має аналогій в інших галузях медицини. Наркологічний діагноз накладає на пацієнта такі соціальні обмеження, як неможливість вступу до вузів, неможливість служити в армії тощо. Це обмежує права і свободу пацієнта, стає передумовою упередженого ставлення (стигматизації) захворювання. Тому однією з етичних задач наркології є підвищення толерантності суспільства до осіб з наркологічними захворюваннями, мінімізація соціальних санкцій та подолання упередженого ставлення до них.
  4. Моральні колізії в наркології пов’язані також з необхідністю застосування до деяких категорій хворих примусу. Ці колізії досягають особливої напруги у випадках гострих психотичних станів (біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольний параноїд, недоумство тощо). В таких випадках, виходячи з засад психіатричної етики, примусове втручання при госпіталізації й лікуванні хворих повинно визначатися тільки медичною необхідністю, коли є реальна загроза для життя та здоров’я самого хворого, або оточуючих його людей. При цьому примусове втручання повинно проводитись за принципом найменшого обмеження.
  5. Об’єктом роботи психіатра-нарколога є не тільки пацієнт із залежністю від психоактивних речовин, але і його родина, члени якої через хронічну стресову ситуацію, зумовлену алкоголізацією (наркотизацією) хворих, страждають на депресію, неврози, психосоматичні захворювання, співзалежність. При цьому лікар-нарколог повинен вивчати психологічний стан родини хворого, використовуючи індивідуальний підхід до кожного члена сім’ї, проводити психотерапевтичну і психокорекційну роботу, направлену на нормалізацію сімейних стосунків. На цьому шляху перед лікарем виникає багато проблем етичного, морального, соціального і юридичного характеру. Взаємини між психіатром-наркологом, наркологічним пацієнтом і його родиною повинні будуватися на основних принципах і нормах біомедичної етики. Пацієнти наркологічних клінік і їх сім’ї мають право на повну інформацію про своє захворювання, про методи лікування, їх переваги та недоліки, їм повинна надаватись можливість вибору тих чи інших лікувальних програм, можливість контролю за ходом медичного втручання, тобто повинна мати місце інформована згода хворого на лікування. З метою створення терапевтичного співробітництва, лікар-нарколог зобов’язаний інформувати хворого і його родину про те, що залежність від алкоголю, наркотичних та токсикоманічних речовин є хронічним прогредієнтним захворюванням, яке потребує довготривалого, іноді протягом всього життя, лікування й абсолютної відмови від алкоголю та інших психоактивних речовин. Таке правдиве інформування пацієнтів і їх родин дозволить їм правильно оцінити можливості сучасної наркологічної науки й уникнути спокуси вилікуватись за один сеанс психотерапії, «кодування» на вживання 100,0 горілки та інших сумнівних інновацій, на які так багата сьогоднішня реклама.
  6. Безумовно, забезпечити дотримання в наркології біоетичних принципів можна лише завдяки відповідній правовій базі. В багатьох європейських країнах вона досить розвинута. В Україні її поки що немає, є лише можливість використовувати окремі статті «Основ законодавства про охорону здоров’я», законодавчі акти «Про психіатричні допомогу» та «Кодекс професійної етики психіатрів». Законодавчі акти, які б регулювали професійну діяльність психіатрів-наркологів, на сьогодні відсутні, хоча в Україні вже понад 30 років наркологія відокремилась від психіатрії і є самостійною медичною дисципліною. Відсутні також правовий та юридичний захист праці самого психіатра-нарколога, яка пов’язана з постійною емоційною напругою, зумовленою потребою спілкування з психопатизованими й кримінальними особистостями, з хворими на гострі та хронічні інтоксикаційні психози. Недосконалість законодавчої бази сприяла появі за останні роки абсолютно неконтрольованої реклами про різноманітні нетрадиційні методи лікування наркологічної патології, про цілющі властивості фітоконцентратів і харчових добавок, які не пройшли апробації і не зареєстровані як лікарські препарати. Залишаються законодавчо неврегульованими внутрішньокорпоративні обов’язки лікарів по відношенню один до одного. З’явилася самореклама окремих лікарів-наркологів без схвалення її професійним лікарським товариством на кшталт: «Всі лікують, а виліковую тільки я». За Міжнародним кодексом медичної етики, прийнятим ще у 1949 році Всесвітньою медичною асоціацією, така самореклама визнається неетичною.
  7. За останні роки ситуація в наркологічній службі змінюється, зростає інтерес до етики практичної наркології. За хворими наркологічного профілю законодавчо закріпився статус медичного хворого. Державна наркологічна служба втратила монополію на надання наркологічної допомоги населенню. Одночасно стала активно розвиватись приватна і кооперативна наркологічна допомога. Конкуренція за право надавати наркологічну допомогу хворим заставляє лікарів удосконалювати свої знання, міняти погляди. Проте в умовах формування ринкової економіки, в у мовах недостатнього правового регулювання різних сторін життя нашого суспільства, коли ще не вирішено питання адекватної оплати праці лікарів, нерідко гроші деформують відносини лікаря з хворим і звичайні етичні норми взаємовідносин лікаря і хворого набувають, як це не парадоксально, комерційного значення.

Отже, для вирішення складних медичних, правових та етичних проблем, що виникають в практичній наркології, необхідна розробка відповідного законодавства у цій галузі правовідносин, його імплементація та встановлення чіткого механізму контролю за ефективністю його дії. Для ефективної роботи нормативно-регуляторних механізмів в нашій країні необхідне формування у медичних працівників, у суспільстві в цілому сучасного світогляду, основаного на засадах християнської етики, з відповідними загальнолюдськими моральними принципами і традиціями.


© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211