Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається двома обставинами. Перша (психіатрична) полягає в тому, що особа, яка є об’єктом застосування кримінального права, може мати психічні розлади, що не позбавляють її здатності усвідомлювати своїх дії та керувати ними. Оскільки ці розлади стосуються психіки, свідомості, що є головною передумовою вирішення питання про осудність, вони мають бути якимось чином враховані правосуддям. Друга (юридична) обставина полягає у невпинній тенденції до індивідуалізації міри покарання і підвищенні внаслідок цього уваги до суб’єкта злочину.

Поєднання цих обставин визначає головну мету, якої має досягти введення інституту обмеженої осудності: визначити юридичні підстави і механізми, через які судово-психіатрична експертиза може зробити зрозумілим для суду значення хворобливих розладів психіки обвинуваченого, які не виключають осудності, для вирішення питання щодо його вини та відповідальності.

Чинне законодавство передбачає кілька обставин, що пом’якшують відповідальність через певний психічний стан особи, який у перспективі може розглядатися як підстава для визначення її обмежено осудною.

По-перше, ст. 40 Кримінального кодексу України передбачає як пом’якшуючу обставину вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого.

По друге, ця ж обставина — сильне душевне хвилювання — передбачена ст. 95 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) і ст. 103 (умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання). Використання двох понять — «велике» та «сильне» — в законі не пояснюється. Суттєвою складовою сильного душевного хвилювання є фізіологічний афект. Але через відсутність в законі ознаки хворобливого характеру фізіологічного афекту та за браком чіткої, науково обґрунтованої теорії обмеженої осудності практика діагностики такого афекту останнім часом викликає все більше запитань.

По-третє, різновидом умисного вбивства за пом’якшуючих обставин є вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 96). Згідно з коментарем, це пов’язано з тим, що під час пологів і деякий час після них жінка знаходиться в особливому фізичному і психічному стані, який знижує її здатність повністю усвідомлювати свої дії або керувати ними. Цей стан також потребує вивчення з точки зору відповідності критеріям хворобливого розладу і можливості врахування при визначення обмеженої осудності.

Нарешті, у ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу йдеться про осіб, котрі через фізичні або психічні вади не можуть здійснювати своє право на захист. Під такими особами розуміється ті, які визнані осудними, але страждають постійним або тимчасовим розладом психічної діяльності.

Наведені приклади не є визнанням обмеженої осудності, але, безумовно, підтверджують юридичне значення певної категорії психічних розладів, що не виключають осудності. У цьому розумінні принципового значення набуває питання про форму введення до закону категорії обмеженої осудності. Стосовно цього є дві точки зору. Перша передбачає включення психічних розладів, що обмежують здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, до переліку обставин, що пом’якшують відповідальність.

Але така позиція не є науково обґрунтованою. Вона лише засвідчує наявність проблеми, не роблячи жодного кроку до її практичного вирішення. Коли перед судом постають психічно здоровий підсудний і той, який, наприклад, виявляє ознаки розумового відставання, то і без законодавчого наголосу на обмеженій осудності зрозуміло, що правосуддя стосовно цих осіб не може чинитися за однаковими критеріями. Тому проблема не в тому, щоб врахувати психічні розлади, що обмежують здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а в тому, як це зробити.

Перша пропозиція не тільки не дає відповіді на зазначене питання, а й створює умови для визнання обмежено осудним кожного, хто виявляє ознаки будь-якої психічної аномалії. Кількість таких осіб серед тих, кому призначена судово-психіатрична експертиза, коливається від 50 до 70 відсотків. Якщо врахувати, що медичні картки хворих можуть зберігатися у них вдома, подальший розвиток подій не важко передбачити.

Згідно з другою точкою зору, обмежена осудність має бути введена до закону окремою статтею з відповідними критеріями за зразком статті про неосудність. Ця пропозиція дозволяє врахувати наступні науково обґрунтовані принципові положення щодо обмеженої осудності:

1. Методологічною базою вирішення проблеми є системний метод. Ним передбачається дослідження проблеми у безпосередньому зв’язку із суміжними поняттями: осудність, неосудність, психіка, свідомість, вина, відповідальність, обставини, що пом’якшують відповідальність.
2. Обмежена осудність є юридичною категорією, яка має психіатричний аспект, тобто наявність хворобливих розладів, що обмежують здатність усвідомлювати свої дії або свідомо керувати ними у суб’єкта злочину під час його вчинення. Обсяги понять «обмежена осудність», «обмежена здатність до усвідомлення» та «психічні аномалії» не збігаються.
3. Будь-які хворобливі розлади психічної діяльності — це відображення у відповідних даному виду патології поняттях кількісного або якісного розладу свідомості, тобто обмеження або втрата здатності усвідомлювати свої дії або свідомо керувати ними. Але саме таке обмеження можуть зумовлювати й інші причини суб’єктивного та об’єктивного характеру.
4. Медичним критерієм обмеженої осудності є медові психічні розлади (психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є обмеження здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.
5. Психологічним критерієм обмеженої осудності може бути тільки значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними за наявності медичного критерію.
6. Юридичним критерієм обмеженої осудності є суспільно небезпечні діяння, що передбачені кримінальним законодавством, ознаки яких відображають психічний розлад суб’єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними.
7. Обмеження здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки не ідентифікується з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити у неї межовий розлад психічної діяльності. Необхідні докази того, що хворобливі прояви суттєвим чином вплинули на поведінку особи і відбилися в її діянні.